Егбурт, один із найреспектабельніших і найзеленіших районів міста, розташований уздовж річки Мерсі (це зовсім поруч із розкішним Сефтон-парком) слугує ідеальною декорацією для класичного англійського дозвілля. Саме в цих консервативних краєвидах ховається об’єкт нашого дослідження на iliverpool.info – Ліверпульський крикетний клуб. Заснований ще в епоху Наполеонівських війн, у 1807 році, цей заклад заслужено носить титул одного з найстаріших аматорських спортивних об’єднань Мерсісайду та всієї Великої Британії.
Блукання з битою та зупинка в Егбурті
У перші десятиліття свого існування ліверпульські ентузіасти крикету нагадували кочівників. Спортивна інфраструктура початку 19 століття залишалася хаотичною, тому гравці регулярно змінювали локації, шукаючи придатні газони для своїх матчів. Цей період становлення супроводжувався неабиякими організаційними труднощами: аматорський спорт вимагав значних фінансових вкладень та великої стабільної території, яку в індустріальному місті знайти було вкрай важко.
Довгоочікувана стабільність настала лише в 1880 році. Клуб остаточно закріпився на своєму нинішньому майданчику на Егбурт-роуд, який ідеально відповідав амбіціям місцевих спортсменів. Перехід на нову базу супроводжувався кількома знаковими подіями, що заклали фундамент майбутньої елітної арени:
- 30 квітня 1881 року – команди вийшли на перший історичний матч на щойно облаштованому полі.
- 13–14 червня 1881 року – відбулася перша гра найвищого рівня між збірною графства Ланкашир та амбітними студентами Кембридзького університету.
Цікаво, що спочатку спортсмени не були повноцінними власниками своєї землі. Територію доводилося орендувати в спеціально створеної компанії, серед акціонерів якої значилися впливові представники ліверпульської аристократії. Постійна орендна залежність обмежувала можливості розвитку, тому керівництво почало акумулювати капітал. У 1904 році організація здійснила ключовий стратегічний крок – повністю викупила ділянку за дві тисячі фунтів стерлінгів. Для початку двадцятого століття це була дуже солідна інвестиція, яка остаточно перетворила Егбурт на надійну домівку для багатьох поколінь гравців.
Риб’яча луска, фахверк і статус пам’ятки: феномен павільйону
Справжньою гордістю майданчика в Егбурті стала його інфраструктура, а точніше – розкішна вікторіанська будівля, зведена в 1880 році. Проєкт довірили місцевому архітектору Томасу Гарнетту Гаррісону, будівельними роботами займалася компанія «К’юбітс». Масштаби фінансування вражали: загальне облаштування комплексу разом із гігантським ігровим полем обійшлося тодішнім інвесторам у двадцять одну тисячу фунтів. Самі розміри газону досі викликають повагу серед професіоналів – за площею він поступається лише лондонському «Овалу».
Будівля павільйону стала яскравим взірцем стилю традиційного відродження. Архітектор майстерно поєднав класичну червону цеглу з декоративним фахверком та оригінальними підвісними кахлями. Дах вкрили специфічною черепицею у формі риб’ячої луски, над масивними балконами звели великі димарі. Головним функціональним елементом слугувала простора відкрита веранда, з якої ліверпульська еліта з комфортом спостерігала за багатогодинними матчами.
Сьогодні ця споруда має виняткову історичну цінність як найстаріший збережений крикетний павільйон у Великій Британії на полях найвищого рівня. Ліверпульська арена за віком випереджає навіть такі культові британські майданчики, як Трент-Бридж (побудований у 1886-му) та лондонський Лордс (1890). Завдяки цій беззаперечній автентичності в червні 2023 року об’єкт здобув престижний охоронний статус другого ступеня від організації «Історична Англія».
Павільйон зумів зберегти своє оригінальне внутрішнє планування практично в недоторканому вигляді. На верхніх поверхах досі розташовані приміщення колишнього бального залу й історична більярдна кімната. Там же облаштовано воєнний меморіал на честь загиблих членів клубу, що перетворює звичайну спортивну споруду на живий літопис міської історії.
Улюблене поле Бредмена й рекорди світового рівня
Історично ліверпульська арена відігравала стратегічну роль для крикетного клубу графства Ланкашир, слугуючи для нього головною виїзною базою. Команда регулярно проводила тут матчі чемпіонату, особливо активно використовуючи газон у п’ятдесятих та шістдесятих роках минулого століття. Цей спортивний симбіоз виявився настільки міцним, що у 2011 році, під час масштабної реконструкції домашнього стадіону «Олд Траффорд», ланкаширці перенесли сюди свої ключові ігри і, спираючись на магію старого вікторіанського поля, тріумфально здобули титул чемпіонів графства.
Міжнародна слава прийшла до Егбурта ще наприкінці 19 століття, коли у 1896 році тут відбувся перший поєдинок проти збірної Австралії. Загалом австралійські спортсмени приїжджали на цю арену вісім разів. Останній такий візит у 1930 році запам’ятався насамперед грою легендарного Дона Бредмена, який після завершення матчу публічно назвав ліверпульський газон одним зі своїх найулюбленіших майданчиків у всьому світі.
Наступні десятиліття подарували глядачам чимало яскравих спортивних драм, чиї рекорди залишаються непобитими дотепер. Зокрема, у 1932 році Воллі Гаммонд із Глостерширу набрав тут феноменальні 264 рани в грі проти команди Ланкаширу. Не менш епічним стало турне збірної Вест-Індії 1984 року: тоді поєдинок зібрав на трибунах понад сім з половиною тисяч уболівальників, які стали свідками блискучого непереможного виступу Гордона Грініджа. Клуб також встиг залишити помітний слід в історії жіночого спорту, прийнявши в 1973 році матч дебютного Кубка світу між інтернаціональною збірною та командою Тринідаду і Тобаго.
Більше, ніж просто крикет: від історичних розгромів до сучасного хабу
Ліверпульський клуб ніколи не страждав на спортивний монотеїзм, не замикаючись у суворих межах класичної джентльменської гри. Ще наприкінці 19 століття тут регулярно проходили великі тенісні змагання, які по черзі приймали Егбурт і Манчестер. Місцеві газони також пам’ятають жорсткі сутички гравців з овальним м’ячем — Ліверпульський регбійний клуб базувався на цій території протягом 80 років. Справжньою історичною віхою стало 24 лютого 1883 року, коли поле прийняло перший міжнародний футбольний матч в історії міста. Тоді збірна Англії на очах у двох з половиною тисяч глядачів влаштувала нищівний розгром ірландцям із рахунком 7:0. У ранні роки на цих газонах проводив свої поєдинки й знаменитий футбольний клуб «Евертон».
Сучасна інфраструктура закладу вражає масштабами й повністю виправдовує статус багатопрофільного комплексу. Територія логічно розділена залізничною колією, залишаючи південну частину під регбійні баталії. Окрім гігантського крикетного поля, спортсменам доступні дев’ять тенісних кортів, п’ять сучасних майданчиків для сквошу, а також ідеально доглянуті зони для гри в боулз, хокей на траві та лакрос. Це повноцінне спортивне містечко, яке живе у власному автономному ритмі, пропонуючи ліверпульцям соціальне членство й широкі можливості для нетворкінгу.
Сьогодні клуб успішно поєднує спортивні амбіції зі світським життям. Тут працює просторий лаунж-бар Пітера Макевоя з панорамним видом на ігровий майданчик, регулярно влаштовуються галасливі пивні фестивалі, вишукані дегустації вин та престижні міжнародні тенісні турніри.
Функціональні зали, які можна орендувати для весіль чи приватних заходів, бережуть пам’ять про видатних учасників клубу. Серед них виділяється постать капітана Ноеля Годфрі Шавасса – одного з трьох людей у світовій історії, хто двічі отримав найвищу британську військову нагороду Хрест Вікторії. Його іменем нині названо один із розкішних сьютів у павільйоні.