У середині 19 століття Ліверпуль був містом контрастів. Тут стрімко зростала торгівля, розквітала промисловість, але більшість мешканців жила в злиднях. Водночас у темних підвалах і тісних двориках ширилися інфекції, а серед бідняків вирували епідемії, які забирали тисячі життів. Саме в цих умовах з’явився Вільям Генрі Данкан, про якого ми розповімо знову згадаємо на iliverpool.info.
Це був лікар, який узявся змінити саму систему охорони здоров’я. Данкана (або Дункана) – його життєвий шлях описано тут – вважають першим у Британії медичним офіцером охорони здоров’я та реформатором. У цій статті ми зосередимося на його поглядах і реформах.
«Хвороби не в головах, а в стінах»: основна ідея Данкана
У 19 столітті багато хто пояснював високу смертність у робітничих кварталах просто: люди бідні, отже, вони нібито «ледачі» чи «непорядні». Хвороби трактували як покарання за моральні вади. Вільям Генрі Данкан категорично заперечував такий погляд. Він бачив перед собою зовсім іншу картину: злиденні підвали, вогкість, відсутність вентиляції, сміття просто на вулицях. У його розумінні винні були не самі мешканці, а ті умови, у яких вони змушені виживати.
Саме цю думку він чітко сформулював у своїй праці 1843 року «Про фізичні причини високого рівня смертності в Ліверпулі». Данкан наголошував: лікар має дивитися ширше, ніж на симптоми окремого пацієнта. Якщо люди живуть у небезпечному середовищі, епідемії будуть повертатися знову й знову, хоч би які ліки застосовували.
«Не може бути сумнівів, що причини незвично високої поширеності цієї хвороби в Ліверпулі криються насамперед у стані житла робітничого класу… Недостатня вентиляція… відсутність місць для зберігання відходів… недосконала дренажна система…»
Тож він фактично зробив медицину суспільною справою, а не суто приватною практикою. Це звучало революційно: замість того щоб звинувачувати мешканців нетрів у власних хворобах, Данкан пропонував владі та колегам усунути реальні причини – антисанітарію й перенаселеність. І саме цей зсув у мисленні став першим кроком до справжніх реформ.
Ліверпуль 19 століття: місто хвороб і злиднів
У середині 19 століття Ліверпуль вважали «воротами Британії». Сюди сходилися морські шляхи, сюди прямували торгові кораблі з усього світу. Але за фасадом розкішних вілл та жвавих доків ховалася інша реальність – тисячі робітників і бідняків юрмилися у вологих, задушливих підвалах, де денне світло бачили хіба що крізь вузькі щілини.
Перенаселеність була приголомшливою: кілька родин могли ділити одну кімнату. Каналізації фактично не існувало – нечистоти збиралися у вигрібних ямах або просто виливалися на вулицю. Повітря у дворах стояло важке, з сумішшю диму, запаху відходів і вологи. Не дивно, що в таких умовах хвороби поширювалися миттєво.
Особливим лихом для міста стали епідемії. У 1847 році, коли в Ліверпуль прибули тисячі ірландських іммігрантів, які тікали від голоду на батьківщині, «лихоманка» забрала понад 5 800 життів. Ще майже 2 600 людей померли від діареї та інших шлункових хвороб. Вулиці, де жили новоприбулі, швидко перетворилися на осередки інфекцій.
Такі цифри вражали навіть тих, хто звик до великої смертності. Ліверпуль тоді тримав трагічне лідерство в Англії за статистикою людських втрат через антисанітарію.
Реформи, що змінили Ліверпуль
Погляди Вільяма Генрі Данкана втілилися в конкретні дії, які перетворили Ліверпуль на справжню лабораторію реформ громадського здоров’я. Коли в 1847 році він став першим у країні медичним офіцером охорони здоров’я, завдання виглядало майже непосильним: створити нову систему буквально з нуля.
Данкан розпочав із того, що вказував на найбільш небезпечні умови життя. Особливу увагу він приділяв підвалам, де мешкали тисячі людей. Вони були сирими, задушливими й непридатними для існування. Вільям наполіг – і міська влада почала масове виселення з підвальних помешкань та сприяла їх закриттю. Паралельно проводилися перевірки будинків: власників зобов’язували прибирати сміття, білили стіни, ремонтували вентиляцію. Ці заходи здавалися жорсткими, але рятували життя.
Важливим кроком стала співпраця з фахівцями з інших сфер. Джеймс Ньюлендс, перший міський інженер Ліверпуля, узявся проєктувати сучасну каналізаційну систему – без неї всі інші заходи були б марними. Інспектор Томас Фреш, якого називали «санітарним шерифом», стежив за дотриманням нових правил і безжально карав недобросовісних власників будівель. Данкан фактично став координатором цієї команди, яка діяла як єдиний механізм.
Зміни були й суспільними. Ліверпульські газети писали про нові санітарні норми, у місті з’явилися дискусії про те, що саме влада має відповідати за здоров’я громадян. Для середини 19 століття це було новаторське мислення: лікар і міська адміністрація спільно формували політику охорони здоров’я.
Поступово почали з’являтися результати. Смертність знизилася, епідемії вже не мали такого руйнівного характеру, а Ліверпуль перестав бути «столицею хвороб». Ці реформи показали: навіть у великому й проблемному місті можна створити умови для життя, де здоров’я мешканців стає пріоритетом.
Вплив на законодавство й міську політику
Реформи, започатковані Вільямом Генрі Данканом у Ліверпулі, швидко вийшли за межі одного міста. Його ідеї були враховані у Liverpool Sanitary Act 1846 – законі, що став відправною точкою для всієї системи громадського здоров’я у Великій Британії. Фактично Ліверпуль перетворився на полігон, де відпрацьовувалися нові правила життя індустріального міста.
Особливість цього підходу полягала в тому, що медицина поєдналася з міською політикою того часу. Раніше лікар мав справу з пацієнтами в межах приватної практики, а тепер він отримав інструменти впливати на інфраструктуру, житлові умови та навіть на поведінку власників нерухомості. Це був справжній прорив: уперше здоров’я населення розглядали не як особисту проблему, а як питання публічного управління.
Вплив Данкана проявився і в тому, що місцева влада почала діяти системно. Замість ситуативних рішень під час епідемій місто створило постійну структуру – департамент громадського здоров’я. Він займався регулярними перевірками, упорядкуванням каналізації, контролем якості води та поводженням із відходами. Саме з цього моменту в британській історії можна говорити про появу муніципальної медицини як явища.
Не менш важливо, що приклад Ліверпуля вплинув на інших. Інші індустріальні центри – Манчестер, Бірмінгем, Глазго – уважно стежили за досвідом Данкана й поступово впроваджували схожі практики. Зрештою, цей рух призвів до ухвалення ширших національних законів про громадське здоров’я. Відтак Данкан фактично заклав основу законодавчої та адміністративної традиції, яка зробила громадське здоров’я частиною державної політики Великої Британії.
Від Данкана до сьогодення: чому його погляди важливі й тепер
Минуло багато часу відтоді, коли Вільям Генрі Данкан узявся змінювати Ліверпуль. Але його головна думка не втратила сили: здоров’я людей залежить не тільки від лікарів, а й від середовища, у якому вони живуть. Цей підхід звучить напрочуд сучасно, особливо у світі глобальних міст, де соціальна нерівність і перенаселеність залишаються актуальними проблемами.
Місто не забуло свого реформатора. В Університеті Ліверпуля діє William Henry Duncan Building – будівля медичного факультету, названа на його честь. Досвід Данкана показує: зміни можливі навіть у найскладніших умовах, якщо політики будуть щиро перейматися медичними проблемами.