На початку 1900-х років у Ліверпулі з’явилася установа, що випередила свій час: лабораторії Джонстона стали каталізатором розвитку біомедицини у Великій Британії. Тут народжувалися відкриття, що впливали на хід медицини – від боротьби з туберкульозом до вивчення вітамінів і тропічних хвороб. Чому ця історія досі важлива і що від неї залишилося на карті Ліверпуля? Про це читайте далі на iliverpool.info – буде і пізнавально, і трішки несподівано.
Як усе починалось: благодійність і наука
Початок 20 століття – період, коли медицина ще тільки набирала наукової системності. Ліки часто створювалися наосліп, інфекційні хвороби косили цілі міста, а лабораторні дослідження лишались привілеєм одиниць. У цій ситуації народилася ідея, яка випередила час: створити незалежний осередок, де вчені досліджуватимуть природу хвороб і шукатимуть способи їх подолання.
Фінансування лабораторій узяв на себе Вільям Джонстон – місцевий філантроп, який вірив у силу науки. Його благодійний внесок дозволив заснувати перше у Великій Британії професорське крісло з біохімії. Такий крок був справжнім проривом: наука про хімічні процеси в живих організмах тоді ще не мала ані усталених методів, ані широкої підтримки в академічних колах.
Сам університет активно підтримав ініціативу. Лабораторії Джонстона органічно вплелися у структуру медичного факультету й одразу почали співпрацювати з іншими науковими установами, зокрема зі Школою тропічної медицини, яка також базувалась у Ліверпулі. Саме тут сформувалося середовище, де благодійність, академічна свобода й науковий азарт зійшлися в одній точці.
На передовій науки: напрями досліджень
Ще до того, як слово «інтердисциплінарність» увійшло в моду, Лабораторії Джонстона вже практикували її на повну. Їх не обмежували рамки однієї спеціальності – тут паралельно досліджували біохімію, онкологію, тропічні інфекції, паразитологію та навіть компаративну патологію (галузь, що порівнює хвороби людей і тварин). Таке розмаїття тем дозволяло перетворювати знання на практичні медичні інструменти.
Одним із найважливіших напрямів стала саме тропічна медицина – тоді Великобританія мала численні колонії в Африці й Азії, тож вивчення малярії, жовтої лихоманки чи шистосомозу було не лише науковим, а й політичним завданням. Частина лабораторних приміщень тимчасово відводилася для потреб Ліверпульської школи тропічної медицини, яка згодом здобула світове визнання.
Результати досліджень не лишались у шухляді. Їх публікували в спеціальному виданні – Thompson Yates and Johnston Laboratories Report. Це був своєрідний науковий щоденник, де фіксувалися відкриття, методики, аналізи патологій і перші спроби лікування. Завдяки цьому звіту інформація розповсюджувалась між університетами та клініками, підживлюючи розвиток медицини у всій країні.
Лабораторії Джонстона стали прикладом того, як невелика структура в межах університету може працювати як автономний науковий двигун – гнучкий, сміливий і відкритий до співпраці.
Видатні імена й великі відкриття
Історія лабораторій Джонстона не повинна зводитися лише до стін і устаткування. Насамперед її творили люди, які там працювали. Їхні імена сьогодні не на слуху, але без них не було б ані сучасної біохімії, ані цілої низки медичних проривів.
Серед перших наукових керівників лабораторій був Бенджамін Мур – перший, хто обійняв новостворену кафедру біохімії імені Джонстона. Його не цікавило повторення чужих дослідів: він прагнув формувати нову науку. Саме Мур у 1906 році заснував Біохімічний журнал – одне з найавторитетніших наукових видань у світі біохімії, яке й досі існує. У своїх дослідженнях він зосередився на туберкульозі – тоді ще смертельно небезпечному захворюванні – і наблизив розуміння того, як організм протистоїть мікобактеріям.
Наступні покоління продовжили цю лінію. Особливо вирізняється постать Річарда Алана Мортона, який очолював кафедру біохімії з 1944 до 1966 року. Його лабораторія першою у Великій Британії застосувала спектроскопію для дослідження біомолекул – тобто аналізувала, як речовини поглинають і випромінюють світло, щоб зрозуміти їхню структуру. Це дало змогу ідентифікувати вітамін A₂, убіхінон (кофермент Q₁₀) і поліпреноли – сполуки, що досі використовуються в дієтології та фармацевтиці.
Такі відкриття стали можливими через відносну свободу, яку давала структура лабораторій Джонстона. Тут не було жорсткого ієрархічного контролю, а науковці могли зосередитись на тому, що справді важливо: дослідженні складної, непередбачуваної й захопливої природи життя.
Що залишилось після: будівлі, ідеї, вплив
З часом наука розгалужувалась, з’являлись нові галузі й спеціалізації – і Лабораторії Джонстона поступово змінювали свою роль у цьому процесі. Деякі приміщення перебудовували, а деякі віддавали під інші кафедри. Та хоча вивіска зникла, її дух залишився в самому Університеті Ліверпуля.
Фізично будівлі досі стоять на карті кампусу – частина з них слугує адміністративними або навчальними просторами. Але важливіше інше: науковий підхід, закладений у Джонстонах, став частиною ДНК університету. Біохімія тут і досі є одним із найпотужніших напрямів, а факультет наук про життя регулярно фігурує в міжнародних рейтингах.
Так само жива ідея міждисциплінарності, яку Лабораторії впроваджували ще задовго до того, як це стало трендом. Сучасні проєкти університету часто об’єднують фахівців із медицини, інженерії, хімії та інформатики. Вплив лабораторій досі відчувається у кожному проєкті, який починається з простого питання: «А що, як спробувати ось так?».