На перетині культур двох країн – Англії й Уельсу – народився хор, що понад сто років зберігає ідентичність. Ліверпульська валлійська хорова спілка (Liverpool Welsh Choral Union) – це більше, ніж музичний колектив. Це живий архів валлійської культури в англійському місті, місце зустрічі традиції та сучасності, а також приклад того, як хорова музика формує громади. Чому ця організація дожила до наших днів? І яку роль вона відіграє в культурному житті Ліверпуля сьогодні? Спробуймо розібратися разом – на iliverpool.info.
Як усе почалося: історія Ліверпульської валлійської хорової спілки
Кінець 19 століття. Ліверпуль гуде – портове місто, де зіштовхуються культури, мови й мрії. Саме тут, серед доків і червоної цегли оригінальної архітектури ліверпульських церков, валлійська громада вирішує: пора співати не лише в місцях, де збираються молитися. У 1900 році в місті проходить Ейстеддфод – традиційне валлійське свято слова й музики. І цей фестиваль стає поштовхом до створення Спілки валлійського хору Ліверпуля (Liverpool Welsh Choral Union). Відтоді хор став частиною культурного ДНК міста.
Чому це було важливо? Бо для багатьох валлійців, які переїхали до Ліверпуля в пошуках праці, хор став чимось на кшталт розширеної родини. Тут можна було чути рідну мову, зберігати зв’язок з батьківщиною. Валлійська культура має потужну співочу традицію, тож хор став природним продовженням цього – тільки вже в англійському контексті.
Перші десятиліття хор очолювали диригенти, які були свого роду амбасадорами культури. У програмі звучали як церковні гімни, так і світські композиції. Але суть лишалася: спів допомагав зберігати пам’ять про людей, про землю, про мову.
А ще – це історія про виживання. Змінювались покоління, з’являлись нові жанри, музика ставала гучнішою і коротшою, але хор залишався. Він не тримався вперто за минуле – радше ніжно його ніс, переплітаючи з новими сенсами.
Місто й пісня: як Ліверпуль формує співочу спільноту
Ліверпуль – місто з характером. У його звуках – не тільки гудки кораблів і гуркіт футбольних трибун, а й багатоголосся хорових колективів. У ньому місто завжди мало особливу партію – і Ліверпульська валлійська хорова спілка тут займає чільне місце. Вона наче вбудувалась у міське культурне життя, як собор у горизонт міста.
Протягом десятиліть спілка співала в найважливіших локаціях Ліверпуля: від Філармонійної зали до метрополітен-кафедрального собору. Участь у його відкритті в 1967 році стала символічним жестом – валлійський голос допоміг освятити нову духовну домівку міста. А згодом хор повертався туди знову й знову: на ювілеї, благодійні вечори, святкові меси.
Цікаво, що далеко не всі учасники мають валлійське коріння – за даними самої спілки, лише близько третини мають родинний зв’язок з Уельсом. Решта приходять за музикою, за спільнотою, за досвідом. І це робить хор справжнім мікросвітом Ліверпуля: містом, де сходяться історії й розквітають традиції в нових формах.
До речі, хор не замкнений у собі. Він активно співпрацює з іншими колективами, бере участь у великих музичних подіях, не боїться складних партитур і серйозних сцен. У цьому сенсі Ліверпульська валлійська хорова спілка – активна частина культурного пульсу міста.
Репертуар, що об’єднує: від валлійських гімнів до класики
Можна легко уявити валлійський хор, що співає старовинні гімни мовою, якою мало хто говорить за межами Уельсу. Але Ліверпульська валлійська хорова спілка – це історія не про вузьку етнічність. Її репертуар – як поліфонія самої громади: в ньому сплітаються валлійська традиція, європейська класика і щось зовсім сучасне.
Так, у програмі часто звучать валлійські пісні – і навіть ті, хто не розуміє мови, вивчають тексти фонетично, з повагою до культури. Це окрема практика: співати валлійською, не володіючи нею. І вона об’єднує учасників навколо слухання, вивчення, спільного дихання.
Але разом з тим хор виконує серйозні твори – Гендель, Моцарт, Орфф, Верді. В одному концерті може лунати суворий церковний хорал, а в іншому – щемка сучасна кантата. Репертуар формується з огляду на баланс: традиції, виконавські можливості, цікавість публіки. Над вибором працює керівництво спілки та диригент, але часто й самі хористи пропонують ідеї.
Що цікаво – хор не намагається «омолоджуватися» за рахунок трендів. Його сила – у щирості. Твори обираються так, щоб резонували з авдиторією.
Традиція з людським обличчям: сьогодення й майбутнє Ліверпульської валлійської хорової спілки
У наш час легко уявити хор як щось музейне – гарне, але застаріле. Ліверпульська валлійська хорова спілка доводить протилежне. Це спільнота, що живе в русі: репетирує щотижня, виступає, бере участь у благодійних ініціативах.
У репертуарі – традиційні концерти, великодні й різдвяні програми, а також спеціальні виступи, присвячені подіям міста або важливим датам. Хористи беруть участь у зборі коштів на підтримку лікарень, фондів боротьби з раком, місцевих ініціатив. Усе це не заради піару, а заради розвитку культури та мистецтва.
Але, звісно, не все так просто. Як і більшість хорових колективів у Європі, спілка постає перед певними проблемами:
- Як залучити молодь?
- Де знайти фінансування?
- Як утримати увагу в добу YouTube і TikTok?
Проте тут не панікують. Навпаки – відкриті до нових учасників, експериментів, діалогу з містом. Їх рецепт – не зраджувати собі, але бути чутливими до часу.
Зрештою, майбутнє спілки – це продовження її головного посилу: зберігати культуру не через сувору охайність, а через живе спілкування, відкрите звучання й постійну участь у житті міста. Бо хор – це люди, які дихають разом. А така єдність ніколи не виходить із моди.