У розпал пандемії, коли паніка ще переважала над системністю, Ліверпуль запустив сміливий експеримент – добровільне масове тестування всіх охочих. Ця ініціатива допомогла зменьшити кількість заражень і госпіталізацій у місті, а також стала зразком для інших країн. Як усе починалося, хто стояв за цією масштабною операцією і які висновки зробили з неї – розповідаємо далі на iliverpool.info.
Як Ліверпуль втілив сміливу ідею
Усе почалося з пропозиції – зробити Ліверпуль пілотним майданчиком для нової стратегії боротьби з COVID‑19: масового тестування безсимптомних людей. Ідею підтримав уряд Великобританії, а реалізація лягла на плечі місцевої влади, NHS, Університету Ліверпуля й армії. У рекордні строки в місті відкрили понад 40 пунктів тестування, а понад дві тисячі військових допомагали з логістикою, навігацією та безпекою.
Програма отримала назву COVID SMART – і вона справді була «розумною»: поєднувала наукову експертизу з практичними інструментами для швидкого виявлення вірусу. У фокусі були lateral flow тести – швидкі, зручні й дешеві, хоч і менш точні за ПЛР. Їх можна було зробити без запису, безплатно й безболісно, а результат з’являвся вже за 30 хвилин.
Ключовим усьому став підхід: не чекати, поки люди самі прийдуть із симптомами, а йти на випередження – виявляти приховані випадки. Це був поворотний момент, коли місто з індустріального пейзажу перетворилося на лабораторію майбутнього громадського здоров’я.
Цифри, що говорять самі за себе
Результати COVID SMART стали доказом того, що локальні ініціативи можуть змінювати національну політику. За кілька місяців тестування у ньому взяли участь понад 283 тисячі мешканців Ліверпуля – це близько 57 % усього населення. Майже половина з них проходила тести неодноразово.
Але головне – це вплив. За оцінками дослідників Університету Ліверпуля, програма сприяла зниженню захворюваності на 21 %, а кількість госпіталізацій у місті впала майже на чверть. Тільки за перший місяць пілоту вдалось запобігти 239 госпіталізаціям і виявити тисячі безсимптомних носіїв.
Не обійшлося й без критики. Швидкі тести, які були основою програми, мали нижчу чутливість, ніж ПЛР – тобто могли пропустити частину інфікованих. Проте дослідники наполягали: головне – не ідеальна точність, а масштаб і швидкість. Один позитивний результат, отриманий за 30 хвилин, міг зупинити десятки подальших заражень. У підсумку саме такі «недосконалі, але дієві» заходи в Ліверпулі показали, як наука може працювати в реальному часі на вулицях міста.
Люди, які зробили це можливим
За сухими цифрами – живі історії. Програму COVID SMART не змогли б реалізувати без співпраці десятків інституцій і тисяч звичайних людей. Її серцем став Університет Ліверпуля, який оперативно аналізував дані, допомагаючи адаптувати процес у реальному часі. Саме там прозвучала фраза, яка влучно відображала суть того, що відбувалося:
«Не варто жертвувати добром заради досконалості».
На практичному рівні все трималося на партнерстві з NHS, міською радою та армією, яка вперше в історії мирного часу була залучена в масштабній медичній кампанії. Її роль – логістика, розгортання мобільних пунктів, координація процесів на місцях. Але найціннішими стали волонтери: тисячі мешканців міста, які приходили допомагати, інформувати, підтримувати старших і вразливих.
Водночас програма гостро висвітлила соціальні контрасти. Райони з нижчими доходами й вищим рівнем захворюваності були менш охоплені тестуванням – не всі мали змогу чи мотивацію пройти його. Це стало болючим нагадуванням: навіть найкращі ініціативи потребують довіри, доступності й справедливості.
Усе це зробило COVID SMART справжнім соціальним експериментом – про те, як громада, наука і система охорони здоров’я можуть працювати разом.
Що взяли на озброєння з прикладу Ліверпуля
Пілотна програма в Ліверпулі закінчилася, але її вплив не зник. Навпаки – саме цей кейс став відправною точкою для ширшого впровадження масового тестування по всій Великобританії. Уряд узяв на озброєння модель швидких локальних рішень, а досвід Ліверпуля показав: навіть у розпал кризи можна діяти швидко, системно й ефективно.
Один із головних уроків – гнучкість. Місто вміло адаптувалося до нової реальності, і це дозволило йому бути на крок попереду. Другий – важливість довіри місцевих людей: не було б ефекту без підтримки громади, без тисяч людей, які повірили в спільну справу. Третій – партнерство між секторами: наука, армія, муніципалітет і волонтери – усі вони працювали як одна система.
До речі, не вперше Ліверпуль демонструє здатність мобілізуватися в критичні моменти — так було й під час спалаху віспи, коли дії лікаря Едварда Гоупа врятували місто. А під час COVID‑19 перед справжнім випробуванням стали деякі види місцевого бізнесу, зокрема пивного, а втім, вони зуміли адаптуватися до нових умов.
Нині цей досвід вивчають дослідники й політики в різних країнах, а сам Ліверпуль став прикладом того, як місто може стати лабораторією нових рішень. І, можливо, саме в таких історіях – ключ до готовності в наступних пандеміях.